Суспільними зусиллями

Верховною Радою України 6 грудня 2017 року на виконання положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами Кримінальний кодекс України доповнено статтею 1261 «Домашнє насильство», за санкцією якої винній особі може бути призначене найбільш суворе покарання у вигляді позбавлення волі на строк до двох років.

Дискримінаційний характер

Навіть при поверховому вивченні Закону № 2227-19 можна дійти висновку, що він є явно дискримінаційним. Так, Загальну частину Кримінального кодексу України доповнено статтею 911, відповідно до пункту 1 частини 1 якої до засудженого за вчинення домашнього насильства судом може бути застосовано заборону перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства. 

Аналогічного змісту положення передбачене і доповненою частиною 6 статті 194 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України. А як при цьому бути із забезпеченим статтею 41 Конституції України принципом непорушності права приватної власності? 

Законодавець, таким чином, знехтував тими обставинами, що у більшості сімей є лише одне спільне житло. Ще більш спірним нововведенням є доповнення частини 1 статті 469 КПК України абзацом 2 такого змісту: «Угода про примирення у кримінальних провадженнях щодо злочинів, пов’язаних з домашнім насильством, може бути укладена лише за ініціативою потерпілого, його представника або законного представника». 

У такий спосіб законодавець порушив встановлений статтею 24 Конституції України принцип рівності громадян перед законом.

Читати далі: